меч = міч —

1) старовинна хо­лодна збро́я (див.) у вигляді двосіч­ного прямого довгого клинка з рукояткою; меч був емблемою суду, символом князівської влади; на мечі присягалися (за Олега прися­га зброєю вже була «твердою при­сягою»); разом з тим у народній символіці меч символізує війну, підступність, віроломність, тому кажуть: «Не злий чоловік від кала­ча, але від меча», «Хто грається з мечем, грається з чортом», і ще застерігають: «З мечем прийдеш — від меча й погибнеш». Яким мечем махає, такою путтю й погибає (М. Номис); Заревли великі дзвони, Щоб мечі-шаблі гострили (Т. Шевченко); Голий, як міч, гострий, як бритва (М. Номис);

2) у старовин­ному весільному обряді — прикра­шені квітками, стрічками і т. ін. шабля чи палиця, застромлена в окраєць хліба; тримала в руках сві­тилка як символ влади в обряді. Світилочці зробили меч, як таки во­диться на весіллі; нав’язали ласкавців, чорнобривців, васильків і позоло­ченої шумихою калини і свічечку ярого воску засвітили (Г. Квітка-Основ’яненко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 361-362.