мете́лиця —

1) сильний вітер зі снігом; заметіль, хуртовина; мете­лицю як сніговий вітер пов’язува­ли з нечистою силою (пор. безосо­бові «Мете», «Дороги замело», от­же, щось нечисте (якась зла сила) несе сніг, хурдить, замітає шляхи, отже стає на перешкоді людині); можливо, звідси: «Не те, що мете, а те, що зверху йде»; коли в горах бушує гірська метелиця, то, гада­ли, несеться «дияволова мати»; ще про завію кажуть: «Світа Божого не видать»; за народною прикме­тою, якщо на Різдво мете, то це до доброго роїння бджіл, тому бажа­ють: «Як густо сніг мете, так щоб густо роїлися бджоли». Бодай того коваля метелиця замела (пісня); Надворі було хуртеча та метелиця мете; За ворітьми коло вікон Сніг горбами наросте (Я. Щоголев); фразеологізм: дава́ти мете́лиці — бити;

2) старовинний народний танець, виконуваний у швидкому темпі, з частими змінами фігур та обертаннями, а також музика до нього; танцювали його колом, усе­редині якого була одна пара, коб­зар вшкварив, а козаки — Аж Хор­тиця гнеться — Метелиці та гопака гуртом оддирають (Т. Шевчен­ко); От, як розставили в світлиці всі цимбали, Так на шістнадцять рук метелиці й заграли (П. Гулак-Артемовський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 361.