межа́ — лінія поділу якої-небудь території; границя; вузька цілинна смуга між полями, що є водночас і польовою стежкою або шляхом; така сама вузенька смужка між сусідськими городами; рубіж, що розділяє «своє» і «чуже», «цей» і «той» світи, тому виступає симво­лом дозволеного, допустимого; на побутовому рівні часто є об’єктом суперечок, пор. «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького, де сумним і водночас комічним символом межі слугує груша, гілля якої звисає на два городи; обидві сім’ї не могли поділити грушу, доки вона не всох­ла. На полю пшениченька через ме­жу похиляється (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 359.