ма́чуха — дружина батька сто­совно його дітей (дитини) від ін­шого шлюбу; нерідна мати; у фольклорі — антипод рідної мате­рі, часто уособлення зла й підступ­ності (пop. народну казку «Дідова дочка і бабина дочка»); байдужість і холодність мачухи порівнюється із зимовим сонцем, місяцем, а са­ма вона — з хижими тваринами: «Мачуха так чужих дітей жаліє, як зимою сонце гріє», «Мачушине серце, що зимнє сонце», «Мачуха як місяць: світить, та не гріє», «В лісі ведмідь, а в домі мачуха», «Скільки ворон білих, стільки ма­чух добрих». Добра мачуха, а все не рідна мати (прислів’я); Горілка не дівка, а мати не мачуха (М. Номис); Добре тому жити, в кого рід­на мати, в мене, молодої, мачуха лихая (П. Чубинський); Хто мачу­ху має, той горе знає (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 357.