мана́ — у дохристиянських віру­ваннях — персоніфікована нечис­та сила (також з великої літери), яка може напасти на людину, вво­дячи її в оману, ходить по людях і робить їм прикрощі (звідси пуска­ти (запускати) ману — дурити, об­дурювати, обманювати); П. Куліш у «Чорній раді» пише: «Запорожці запускають ману на чоловіка. їм украсти, що задумав, — то мов із гамана тютюну достать» (пop. у мові: мани́ти, підма́нювати, обма́­нювати, прима́нювати, зама́нюва­ти, ома́на тощо); у сполученні: ма­ни́ти [до себе] очі — приваблювати своїм виглядом, красою, свіжістю.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 352.