ма́гія — сукупність дій і слів, які, за народним уявленням, мають чу­додійну силу; чаклунство, чарів­ництво; магію ділять на імітатив­ну (коли виходять з того, що подібне діє на подібне, наприклад, щоб викликати дощ, ллють воду або кидають у воду; щоб убити ворога, нищать його образ) та симпатичну (коли виходять з того, що частина впливає на цілісне, наприклад, нищачи волос чи зуб ворога, мож­на завдати йому великої шкоди; вимовляючи ім’я особи, можна здобути владу над нею); із серед­ньовіччя відома бі́ла ма́гія (коли використовують таємничі сили природи на користь людини) і чо́р­на ма́гія (яка послуговувалася не­чистою силою на шкоду людині); у переносному розумінні — щось загадкове, незрозуміле; прикмет­ник — магі́чний— який стосується магії (магічні дії, магічні числа, ма­гічне коло, що вберігає від нечистої сили); у переносному розумінні — надзвичайно сильний, неперебор­ний; чарівний, чудодійний, пop. в І. Нечуя-Левицького: «Радюк ледве видержував магічну силу тих очей».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.