ліщи́на (зменшене і пестливе — ліщинка, ліщи́нонька) — кущ роди­ни березових з їстівними плода­ми — горіхами; за прикметою, «за­цвіла ліщина — пора сіяти моркву, мак, петрушку»; деревину вико­ристовують у столярних роботах, для плетіння кошиків, для виго­товлення обручів; у народнопісен­ній творчості символізує дівчину: «Ой, не шуми, ліщинонько, та й не розвивайся, не плач, не плач, дів­чинонько, та й не віддавайся»; ру­бання ліщини, як і кали́ни (див.), символізує заручення дівчини чи одруження проти її волі: «Не рубай ліщини, най горішки родить. Не бе­ри дівчиноньки, най ще рік похо­дить. Зелена ліщина, як ся розвивала, Плакала дівчина, як ся віддавала».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 340.