лю́бка = лю́бочка [осі́ння] — рос­лина родини зозулинцевих, моло­де коріння якої використовується в народній медицині; занесена до Червоної книги; здавна вірять, що рослина приворотна; символ юнацької краси та снаги; запорож­ці носили амулети — корені укра­їнської «орхідеї»; знахарі вважали любку чудодійною через не зовсім звичайну її бульбу, що складається з двох бульбочок — однієї білої, а другої бурої та зморщеної (перша — цьогорічна, а друга — торішня); це давало підстави думати, що росли­на пов’язана з потойбічною си­лою; знахарі говорили людям: «Бі­ла бульба добру силу має і від уся­кої хвороби зцілює. Навхрест про­водили по болячці — згине вона. А торкнешся бурою бульбою свого недруга — люта хвороба вразить його». Зілля таке: любки зветься. Як хоче дівчина, щоб парубок любив, так у чому-небудь і дає йому тих любок (Словник Грінченка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 344-345.