люби́сток (пестливе — люби́сточок) = любе́ць = люби́-мене́ —

1) багаторічна ароматична трав’я­ниста рослина, корені і листя якої використовуються в народній ме­дицині, а також настій цієї росли­ни; оберіг хати, обійстя, ланів, са­дів, криниць, річок, сіножатей, га­їв, дібров, символ любові, злагоди, «чар-зілля» на любов; святили на Маковія; як ароматична рослина використовувалася при купанні дітей, особливо хлопчиків; за по­вір’ям, «купати в любистку — будуть дівчата любити» («Чи в любистку ти купався, що так мені сподобав­ся»); народний символ кохання, бо вірили, що рослина приворот­на: «Чи ти мене, моя мамо, в люб-цю не купала, що ти мені, моя ма­мо, долі не вгадала?»; дівчата намагалися напоїти хлопців любист­ком (наприклад додати його до молока), щоб привернути їхню любов; викрадали любисток із тих городів, де живе щасливе подруж­жя; любисток входив у так зване тройзі́лля (див.), про що співається в купальській пісні про «Івана, якого порубали на капустоньку» за те, що перейшов дівчатам дорогу, і посіяли його в «трьох городцях» і виросли «три зіллячка»: «Ай уро­диться да трой-зіллячко, Що пер­ше зіллячко — тож василечки, А друге зілля — тож барвіночок, А третє зілля — тож любисток. Що любисток задля любощів, А барвіночок задля дівочок, А василечки задля пахощів»; любисток уживали й з охоронною метою — від руса­лок, гадюк; подекуди його садили на могилках; здавна використову­ють і в народній медицині — від шлункових хвороб, від головного болю; спрадавна настоєм любист­ку вмивалися, щоб лице було чис­тим, білим; рослина «фіксує» увагу хлопця на звабі дівчини, її цноті, вірності та відданості, що сприяє «аурі» кохання. Трьох синів мала, ночі не спала, їх доглядала, В чистім любистку синів своїх милих купала (Олександр Олесь);

2) тільки лю­би́-мене́ — народна назва незабу́дки (див.); також узагалі приворотне зілля. Очарувала його, дала йому якесь «люби-мене» (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 344.