луг (зменшено-пестливі — лужо́к, луже́чок) — низина, поросла лісом, а також травою і кущами лука, що використовується як пасовисько та сіножать; у народнопісенній творчості луг — батько, а калина в ньому — дівчина; з лугом, особливо темним, асоціюється сум, печаль; луг також асоціюється з молодими парубком, козаком: «Ой, не шуми, луже, зелений байраче, Не плач, не тужися, молодий козаче». У зеленім темнім лузі червона калина (А. Метлинський); Ой, у лісі, у лужечку терен процвітає (П. Чубинський).
Луг див. [Вели́кий] Луг.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 342.