луб = лубо́к —

1) див. лико 1. Гро­ші сховані під дубом, накриті лубом (приказка); фразеологізми: лу́бом стоя́ти = лу́бом бра́тися — бути твердим, цупким (звичайно про одяг); лу́б’я — кора, знята з дерева великими шматками. Ти йому об­рази́, а він тобі луб’я (М. Номис — пop. луб 2, тобто лубок, на якому малювали щось примітивне); фра­зеологізм: [старе́] лу́б’я — про ста­ру, немічну людину. Бач, як тепер, то і луб’я, а колись то й голуб’я (М. Номис);

2) тільки лубо́к — ли­пова дошка для малювання або гравірування картини, звичайно нескладної виконанням, а також надрукована з такої дошки кар­тинка з підписом, народна за сю­жетом або розрахована на масове поширення. Намалюю неньку На жовтому лубку (пісня);

3) тільки лубо́к — лубкова література, тобто масова, розрахована на широкого читача.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 342.