ло́жка (зменшене — ло́жечка) — предмет столового прибору, яким набирають (черпають) рідку або розсипчасту страву і за допомогою якої її споживають; коли, за літописом, дружина Володимира Великого зажадала срібних ложок, це було тоді нечуваною забаганкою, але князь виконав цю забаганку; за повір’ями, не можна ложкою господаря мішати або брати страву; не можна трусити мокрою ложкою, бо від крапель може розводитися нечиста сила; якщо на ніч залишити ложки в горщику, дитина не буде спати; коли виявиться зайва ложка на столі або впаде вона додолу, гості будуть; у весільній обрядовості — дві нові ложки перев’язували червоною стрічкою, що могло символізувати єднання, згоду молодих; предмет метафоризації в народних афоризмах: «І вложці не впіймаєш» (про хитрого); «Ложка дьогтю зіпсує бочку меду» (про щось мале, що псує велику справу), «Суха ложка рот дере» (про закуску без випивки).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 340-341.