ли́цар — вільний козак-запорожець, якому властиві козацька до­блесть і високий рівень воєнного мистецтва. Громада вибрала геть­мана — Преславного Лободу Івана, Лицаря старого (Т. Шевченко); ли́­царство — вільне запорозьке козац­тво, яке свідомо вважало себе та­кими, що належать до людей ли­царської вдачі; про це писав свого часу Б. Хмельницький: «Хоч ми і не всі шляхта, але з діда-прадіда воєн­ні, себе за рівних лицарству… уважа­ємо»; козацтво підтримало лицар­ський дух княжих часів, яким прой­няте й «Слово о полку Ігоревім».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 336.