лист (зменшене — листо́чок) = ли́стя (зменшене — ли́стячко) — орган повітряного живлення і га­зообміну рослин у вигляді тонкої, звичайно зеленої пластинки; зеле­не покриття рослини, що на зиму опадає; широкий лист — символ краси: «Широкий лист на калині, а ще ширший на дубочку»; опа­дання листя — до розлуки: «Лист опадає — милий покидає»; сте­литься лист — теж символ розлу­ки: «Листочок стелиться — милий жениться» (з іншою); шелест лис­тя — неспокій, що відображено в поезії Т. Шевченка «Минають дні…»; разом з тим шелестіння листків — це символ розмови де­рев і спілкування людей («Листоньки — мислоньки», «Листя рясні — слова красні»); з листям пов’язано цілий ряд погодних прикмет, — «коли влітку на дере­вах жовтіє і падає листя, буде ран­ня осінь», «листя з дерев швидко опадає — чекай суворої зими», «як у жовтні дерева в листю, то буде пізня зима». Ой піду я у садочок та вирву листочок (А. Метлинський); Листя не шумить, як вітер не віє (прислів’я).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 335.