Лель = Поле́ль — у давніх віру­ваннях східних і західних слов’ян — язичницьке божество, син Лади, бог любові, побрання, бджолярства (О. Потебня заперечує це); наймення і похідні форми від них збереглися в народних обрядових піснях як приспів, наприклад у колі-веснянці «Хвалилась береза пе­ред дубами; Перед дубами своїми гіллями Хвалилася, лелюм-полелюм, гіллями». Перед богами Лель і Ладо Огонь Рогніда розвела (Т. Шевченко)

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 332.