лан —

1) (зменшені — лано́к, ла­но́чок) безліса рівнина, рівний, широкий простір; поле (див.). Ти­хесенько вітер віє, Степи-лани мрі­ють (Т. Шевченко); Ой по ланочку він весь день ходив, Грудкою гос­трою ніжку набив (пісня);

2) ді­лянка (велика нива) оброблюваної землі взагалі, а також у межах 10— 30 десятин як старовинна міра площі. І там степи, І тут степи, Та тут не такії, Руді, руді, аж чер­воні, А там голубії, Зеленії, мережа­ні Нивами, ланами (Т. Шевченко); Дарує тобі два лани жита (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 328.