кіл = кіло́к — груба палиця (іно­ді — жердина), загострена з одно­го кінця для втикання в землю з різною метою; паля, гострокіл; найчастіше використовують в за­городах, огорожах (звідси ні кола́ ні двора́ — нічого немає); у давнину служив знаряддям покарання (тоді й другий кінець загострювався; звідси садови́ти на кіл — страчува­ти, саджаючи на гострий кілок); на кілках (у плоті, лісі) ворожи­ли, рахуючи тричі по 9, — остан­ній 27-й символізував, якою має бути дружина: голий кілок без ко­ри — бідна, кілок у корі — багата, високий — висока і т. д.; кілок у плоті символізує дурня («Дурний, як кіл у плоті»).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 286.