ку́рка = ку́риця (зменшене — ку́рочка; мн. ку́ри; курча́, куря́ — пташа курки) — свійська птиця, яку розводять на м’ясо і для одержання яєць; самка півня; здавна служить традиційним символом щастя і плодючості, тому є ритуальною (отже жертовною) у весільних обрядах («Кури на весілля не хочуть, та силою несуть»; «Не рада курка на весілля, та силують»; «Кому весілля, а курці смерть»); об’єкт метафоричного переосмислення у народних афоризмах, де на поведінку птиці переноситься поведінка людини: «Голодній курці просо сниться», «Всяка курка не дурна: не од себе, а все до себе гребе», «Дай курці грядку, а їй і городу мало», «Коли не ведеться, то й курка не несеться», «Яйця курей учать»; за повір’ям, коли курка заспіває півнем — на нещастя («Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить»), пop. ще у Б. Грінченка: «Ох, лишечко, лишечко! Недурно ж у мене зозуляста курка півнем співала: оце ж воно й сталося!… Я так і вгадувала, що буде нещастя: або пошесть, або голод, або війна…»; у народній уяві курка, зокрема її пір’я, асоціюється й з нечистою силою; спостерігаючи за дзьобанням курми зерна, ворожили на новий урожай; кури символізують глупість («курячий розум» або в П. Куліша: «Курячий же в тебе, пане Петре, мозок»); за поведінкою птиці вгадували погоду, — «буде зміна надворі, бо кури піють», «кури ранком на тин сідають — дощ буде», «на початку осені линяють кури — зима буде ранньою», «кури обскубуються — на дощі»; див. ще [Кузьми́-]Дем’я́на день. Курка збіжжя розгрібає, а в сміттю зерно шукає (М. Номис); Не рахуй курчат, доки не вилупляться (приказка); Кура квочці не розкаже (приказка); Здохла тота куриця, що по два яйця несла (прислів’я).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 323.