косови́ця — косіння та збирання трав, збіжжя, а також час, коли ко­сять та збирають траву; страдна пора для хлібороба («Косять по­рою, а жують зимою»); народні за­стереження спрямовані на важли­вість цієї пори для життя селяни­на: «Хто добре косить, той їсти не просить», «Язиком сіна не нако­сиш»; пора оспівана в усній народ­ній творчості: «Гей, нуте, косарі, Хоч не рано почали, то багато утяли». Коли ще косовиця, а ми вже сіно возимо (приказка); Під носом ко­совиця, а на розум не орано (при­слів’я — про молодого, недосвід­ченого хлопця); Пішов на косовицю з собачкою (приказка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 310.