корогва́ = хоругва́ —
1) (зменшено-пестливі — корого́вка, корого́вця) = корого́в = хоруго́в — бойовий військовий прапор; символ солідарності певної суспільної групи; кияни писали князеві Ігорю (1146): «Ти наш князь, не хочемо бути якимсь дідичним володінням Ольговичів: як побачимо твою корогву, то й ми зараз до тебе»; у «Слові о полку Ігоревім» бачимо «червоний стяг, білу хорухов»; за козацьких часів було три типи корогов: гетьманська, або військова, — «перший прапор, який завжди носили перед гетьманом», корогва полкова, корогва сотенна; у сполученні: корогва́ хреща́та — корогва з хрестом, у П. Куліша: «У запорожців на білих корогвах тільки червоні хрести, а в городових — орли і всяке малювання з золотом»; у «Думі про Самійла Кішку» згадують «червоні хрещаті давні корогви». Із-за гори козацькі корогви видко (дума); Тут скілька сотень одлічили Аркадських жвавих парубків. І в ратники їх назначили; Дали їм в сотники панів. Дали значки їм з хоругвою, Бунчук і бубни з булавою (І. Котляревський); Над річкою, над Дніпром короговка в’ється (пісня); Ой військо йде, короговці мають (пісня);
2) (зменшено-пестливі — корого́вка, коро́говця) = корого́в = хоруго́в — прикріплене до довгого держака полотнище (чи бляха) з зображенням Христа або інших святих, яке використовують у церковних обрядах, несуть під час хресного ходу тощо. Поміж возами попи з кропилами пішли, За ними корогви несли (Т. Шевченко); у сполученні: корогва́ церко́вна — корогва з посвяченим образом. А в нашій церковці три короговці, а в тих короговцях три зірочки ясні (пісня); Назад наші з корогвами, бо чорт має мерця (І. Франко);
3) тільки корогва́ — у старовинному весільному обряді — шматок червоної тканини, вирішуваний уранці після шлюбної ночі як символ дотриманого дошлюбного дівоцтва; весільний прапор; нагадує корогву того військового підрозділу, що в давнину вирушав на здобування «княгині» своєму «князеві», тому весільна корогва вже фігурує у весільному поїзді, а потім після комори (див).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 307-308.