кома́р —
1) (зменшено-пестливі — кома́рик, кома́ронько) двокрила кровоссальна комаха з довгим тільцем і хоботком; цікавою щодо своєї сюжетності є народна загадка про комара: «Ходить циган по долині та все каже: «Гоцки, гоцки! Не боюся ні царя з Москви, ні короля з Литви; лише не маю волі над рибою в морі»; за повір’ями, комар — витвір диявола («Чорт дав комарі, а Бог — огонь»); символізує мізерність («З комара роблять слона», «Ніхто не чув, як комар чхнув»), слабкість («Він і за комара сили не має»), уїдливість («Комар і цареві на носі грає», «Комар як ворон: де сяде, там і клює»); відомою є народна пісня про комарика, який «на мусі оженився»; як пише Є. Онацький, пісню цю складено як сатиру на козака Олексу Розума, який одружився з російською царицею Єлизаветою і став Розумовським, що спричинило до відновлення українського гетьманства в особі його брата Кирила («учинився» тоді великий «шум»); але цариця померла, і на її місце прийшла Катерина II, — «де взялася шура-буря, вона ж того комарика з дуба здула». Кусає комар до пори (М. Номис); Пішов на комара з дрючком, а на вовка — з швайкою (прислів’я); Вилетіла муха з хати комарика рятувати (пісня);
2) народна дитяча гра.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 303.