кожу́х (зменшене — кожушо́к) — довга, не вкрита сукном шуба з великим коміром, пошита звичайно з овечої шкури хутром до середини; згадується в пам’ятках XII ст. і в «Слові о полку Ігоревім»; у козацькі часи звичайний чоловічий і жіночий одяг; у різних місцях кожухи мали відмінності у крої й оздобленні; як про важливий атрибут зимового одягу кажуть: «Без кожуха скруха», «Без кожуха нема духа», «Кожух та свита, то й душа сита»; ознака статків, заможності, тому кажуть: «От такі наші вжитки: ні кожуха, ні свитки» або «Ой будь, зятю, багатий, як той кожух пелехатий!»; про недоречну пораду кажуть: «Теплий кожух, не на мене шитий». Казав пан — кожух дам, та слово його тепле (прислів’я); Трудно літом без корови, а зимою без кожуха (приказка); Чужий кожух не гріє (М. Номис).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 296.