кова́ль —

1) майстер, що куван­ням обробляє метал, виготовляє металеві предмети; ремесло здавна поважане в народі, бо давало доб­рий заробіток («У коваля руки в золоті», «У коваля руки чорні, а хліб білий»); про майстра на всі ру­ки кажуть: «І коваль, і швець, і кравець, і на дуду грець»; крім по­ваги, коваль здавна вселяв і забо­бонний страх: таємнича обстанов­ка, в якій працює майстер, закуре­на кузня, вогонь, розпечений ме­тал, сам вигляд коваля, — все це вселяло вірування, що ковалі — чаклуни, химородники; до того ж ковалі кували як потрібні в житті людини речі, так і смертоносну зброю; тому в народних легендах природу ковальського ремесла приписували то Богові, то дияво­лові. Коваль клепле, доки тепле (М. Номис); Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує (М. Номис); Не ті їх [кайдани] ковалі кували, Не так залізо гартували (Т. Шев­ченко);

2) у народі — батько ново­народженого (на хрестинах).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 294-295.