ко́бза (зменшено-пестливі — ко́бзонька, ко́бзочка) — старовин­ний український струнно-щипко­вий музичний інструмент; попе­редниця бандури; Ф. Колесса ви­значає кобзу як музичний інстру­мент, менший від бандури, на три-сім струн), а іноді і як саму бандуру, коли вона перебуває в ру­ках старців, які ходять з нею по торгах та базарах і грають на ній наспівуючи (звідси й назва банду­риста — кобза́р); у П. Куліша кобза (і як музичний інструмент і як по­етичне слово) — символ україн­ського відродження: «Кобзо, ти наша утіха єдина… Поки проки­неться сонна країна, Поки діж­деться своєї весни, Ти там по хатах убогих дзвони». Сидить на могилі, на кобзі грає-виграває, жалібно спі­ває (дума); На речах — як на кобзі (М.Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 293-294.