князь —

1) голова роду, племені або союзу племен, що зазвичай стояв на чолі військової дружини, пізніше — правитель князівства, згодом — титул, дарований царем (королем); у переносному вживан­ні — представник багатого і знат­ного стану, тому іронізують: «Коли з грязі та вийде в князі, то доброго не буде». Князь Ігор; Князь Вишневецький; Князь Борис все плуги кував та людям давав (М. Номис);

2) у весільному обряді — наречений, молодий (звідси підходити під кня­зі́вський віне́ць — вінчатися і про­кляття: «Щоб ти під князівський вінець не підійшов!»). Дружечки, панянки! Оступіться з лавки. Про­пускайте дорогу Князеві молодому (І. Нечуй-Левицький); 3) старовин­на весняна хороводна молодіжна гра, у якій «князь» шукає собі пари.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 293.