ключ —
1) (зменшені — клю́чик, клю́ченько) знаряддя для замикання та відмикання замка, засува та ін.; у переносному вживанні — засіб для розуміння, розгадування когось, чогось, для оволодіння чимось, тому кажуть: «Золотий ключ кождий замок отворить», «Масний ключ і заіржавлену браму отворить; з давніх часів символізує господарство, зокрема жіноче; коли співають: «Мед-вино пила, ключами дзвонила», то мають на увазі не просту робітницю, а господиню чи ключницю; господар, передаючи господарювання комусь у хаті, казав: «Дав йому ключі в своїй хаті»; за повір’ям, не можна класти ключі на столі, — «щоб не посваритися» (від того, що ключі як символ господарства не можна залишати без нагляду); здавна ключ фігурує в символіці природних явищ (пop. золоті́ ключі́ від вирію або раю, від неба, від дощу; ключниками вважали дволикого Януса — воротаря неба, святого Петра — воротаря раю, святого Юрія, святого Марка, а «золотими ключницями» деяких пташок); ключ фігурує у вільній обрядовості як символ господарства і як символіка спілки, родини; разом з тим ключ символізує і громадську та іншу спілку, оскільки означав колись кілька хуторів чи сіл, що становили єдину спільноту; на одній із запорозьких корогов у нижньому куті намальовано три сині ключі, перев’язані червоною стрічкою, а поряд на білій стрічці написано: «Союз украшеніє єдино». Мати до церкви виходжає, срібними ключами хату замикає (пісня); Золотий ключик до кожних дверей придається (М. Номис);
2) жердина з гачком, за який зачіплюють відро для набирання води з криниці; див. ще жураве́ль. Ой у полі криниченька — і ключ, і відро; Та вже ж моєї дівчиноньки не видно давно (П. Чубинський);
3) зграя птахів, які летять один за одним, утворюючи ніби гострий кут, одна сторона якого коротша за другу. А журавлі летять собі додому ключами (Т. Шевченко);
4) у весняних народних іграх — ряд дівчат, що стоять одна за одною і беруться за талію; так само зветься і одна з таких ігор; небовий ключ (див.).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 292.