клин (зменшені — клине́ць, кли­но́к, кли́нчик) — загострений з од­ного кінця шматок дерева або ме­талу для розколювання, розщеп­лення чого-небудь; кажуть: «Без клина і плахи не розколеш», «Без клинка не розколеш пенька»; про якусь невідчепну думку кажуть: «Засів йому клин у голові»; у наро­ді — символ незгоди, звідки фра­зеологізму вби́ти (заби́ти) клин, кли́ном заї́хати між ким — роз’єд­нати, посварити когось з ким-небудь. Клин клином виганяй (М. Номис); На крутеє дерево треба кру­того клина (М. Номис); Яка діра, такий клин (І. Франко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 291.