ки́лим (зменшені — килимо́к, ки­лиме́ць, кили́мчик) —

1) тканий, найчастіше ворсистий, з візерун­ками виріб для вкриття підлоги, оздоблення стін тощо (україн­ський — звичайно тканий без вор­су); у старовинному похоронному обряді померлих князів клали на килим (ковер); килим був предме­том ужитку князівського двору (як «підстилка», «постіль»); у Європі цінувалися українські килими ко­зацької доби; у селянському побу­ті розрізняли передусім лі́жники (див.), пола́вочники й ко́ци (див.) як необхідні щоденні речі. Будем жи­ти, вино пити, Яничара бити, А ку­рені килимами, Оксамитом крити (Т. Шевченко);

2) тканий, з візе­рунками (часто ворсистий) обрус. А в тих наметах все столи стоять, позастилані все килимами (А. Метлинський); Застеляйте столи та все килимами, Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився (ко­лядка).