киба́лка = киба́лиця — старовин­ний жіночий головний убір у ви­гляді високого завою півмісяцем з довгими кінцями, спущеними на плечі й спину; за Б. Грінченком, у старовину молода «в понеділок бі­лую кибалку любо надівала», у П. Чубинського: «Дівки вінки по­губили, молодиці — кибалиці»; кибалка нагадує головну прикрасу княжих часів. Впрягла [Юнона] в ґринджолята павичку, сховала під кибалку личко, щоб не світилася ко­са (І. Котляревський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 281.