кві́тень — четвертий місяць ка­лендарного року, другий місяць весни; народні назви місяця — цві́тень, красене́ць, водолі́й, леле́чник, пусту́н, ка́пельник; у квітні пред­ки вшановували велику Береги́ню-Ма́тір (див.) — покровительку вро­жаїв; на честь премудрої Ла́ди (див.) і чарівної Ля́лі (див.) на Красній гірці (див.) водили хороводи й співали пісень; весна приходить повноправною господинею; земля вкривається зеленню, з’являються перші квіти; обіч осель прокльо­вуються півники, тому кажуть: «З’явилися біля хати півники — весна прийшла на призьбу»; хлібо­роб готується до виходу в поле; першим висівають ячмінь, про який кажуть: «Кидай мене у боло­то — виросту, як золото, топчи ме­не в грязь — будеш, як князь»; по­чинається пора пастівництва; з квітневою порою пов’язані при­кмети, — «у квітні ранковий туман віщує ясну погоду»; «сухий кві­тень — голодний рік»; «коли на Мартина [14 квітня] буде хороша година, то буде хороше на людей і на урожай». У квітні ластівка день починає, а соловей кінчає (приказ­ка); То був квітень, бо було цвітін­ня, Парування та буяння сил (М. Рильський); Мокрий квітень, сухий май, буде в клуні рай (при­казка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 279-280.