кача́ння [по землі́] — у народній обрядовості — магічний акт, який мав хліборобське (на врожай), за­пліднювальне або лікувальне зна­чення; дотик усього тіла до землі немовби спонукав її до родючості, а дотик хворого тіла передавав хворобу землі (земля її забирала).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 277.