капу́ста (один качан — капусти́на; зменшені — капу́стиця, капу́сточка) — городня рослина родини хрестоцвітих, листя якої викорис­товують для приготування різних страв; традиційна їжа селянина: «Горох, капуста (Коли є горох, ка­пуста) — хата не пуста»; «Хай Бог не допусти прохати капусти»; пop. народні загадки: «Лата верх лати, а всередині хата»; «Лата на латі, ні шите, ні кроєне»; у княжу добу бу­ла рідкістю, поширеною стала в XV—XVIст.; садячи розсаду, при­мовляли: «Дай Боже, час добрий, щоб моя капусточка приймалася і в головки складалася»; не можна було стинати капусти на Головосі́ку (див.); велику, білу, тверду капусту називають рахма́нною; капу́стя́на голова́ асоціюється з дурістю, у Т. Шевченка: «А на громаду хоч наплюй: вона — капуста головата»; у народі про народження дітей го­ворили, що знайдено їх «під капус­тяним листом» або «в капусті». І межи капустою доброю буває ба­гато гнилих качанів (М. Номис); Кожна капуста має свою голову (приказка); Капуста не тлуста, а Матвій не гордий (приказка); По­ливайте капустицю, то буде роди­ти (П. Чубинський); фразеологіз­ми: наздога́д (навздога́д) бурякі́в [щоб дали́ капу́сти] — натяк на од­не, а на думці інше; на́те й мій глек на капу́сту — вживається як при­мовка, коли хтось непроханий втручається в справу чи в розмову.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 273-274.