канчу́к — нагайка з переплете­них ремінців, бич з ременем; зна­ряддя кари, прилад для биття; символ насильства і неволі. Під’­їжджає пан оконом, канчук розпу­скає (пісня); Пан звелів десятого канчуками обшмагати (О. Стороженко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 272.