ка́мінь — тверда нерозчинна гір­ська порода у вигляді суцільної ма­си або окремих шматків; оскільки гори, скелі — творіння диявола, то й про каміння селянин-хлібороб каже: «Що Бог створив, те рівне, чисте, а вже що ідолове, то саме каміняччя і гори»; на камені нічого не родить («Не ведеться, як на ка­мені»); камінь твердий, тому ка­жуть: «Тверде, як камінь»); камінь нерухомий, тому й до людини ка­жуть: «Сядь каменем і сиди на міс­ці»; твердість каменю символізує жорстокосердість («Камінна ду­ша», «Серце як камінь», «Як із ка­меню води не витиснеш, так із нього доброго слова»); символізує важкий тягар («Камінь на душі (на серці)»); символом важкості виступає млино́вий ка́мінь; у колядках бі́лий ка́мінь виступає символом Світового дерева; за народними повір’ями, деякі камені служать оберегами, особливо метеоритні, які називали громови́ми стрі́лками; білий камінь використовувався у замовляннях. Трудно вийти з біди, як каменю з води (М. Номис); Ой на морі камінь мармуровий, на нім сидить хлопець чорнобровий (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 271-272.