зіни́ця — отвір у райдужній оболонці ока, крізь який у нього проникає світлове проміння; залежно від кількості світла він то звужується, то розширюється; символ найдорожчого (бо для людини — це можливість бачити), тому й кажуть про щось дуже дороге для кожного: «Бережи, як зіницю ока».
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 246.