зу́стріч — зближення з ким-, чим-небудь, хто (що) рухається навпроти; має в собі щось несподіване, випадкове, невизначене щодо наслідків, і тому зустріч, гадають, може бути і небезпечна, і щаслива; уже літописець Нестор писав: «Коли хто стріне ченця, то вертається»; Самовидець зазначає віру в цю прикмету гетьмана Самойловича; у П. Куліша читаємо: «— Ні вже, куме, що не кажи, а як заєць перебіжить дорогу, то вже без халепи не обійдеться»; М. Сумцов відзначав народну віру в добру зустріч чоловіка перед дорогою, і в недобру — жінки; недоброю прикметою є зустріч жінки з порожніми відрами, добру — з повними.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 256.