зуро́чення = зо́чення — за народ­ними повір’ями, наведення уроків (вроків) злим словом чи порчі злим поглядом, насилання хворо­би, накликання нещастя на кого-небудь лихим оком чи словом; на­врочення; зурочливим вважали передусім заздрісне око, тобто лю­дей, лихих на очі; берегли від лихих очей насамперед немовлят, за­слоняючи їх оборонними словесними формулами: «Нівроку!», «Рости велике!», «Камінь у зуби, печина в груди!»; остерігалися чор­них, косих, маленьких очей, по­гляду з-під густих брів; вірування в зурочення відбилися в приповід­ках: «Як гляне, аж трава в’яне»; «Як гляне, аж молоко кисне». Бо­їшся, щоб не зурочив… У мене не та­кі очі! (Панас Мирний); Буває так, що тільки гляне і вже зурочить — зараз нападе на людину пропасниця (Грицько Григоренко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 255-256.