зу́би (одн. зуб; зменшене — зу́бик) —
1) кісткові утвори в роті людини та багатьох хребетних тварин, признач, для схоплення, кусання й подрібнення їжі, а також для захисту; поділяються на різаки (січні), ікла та кутні; лікували хворі зуби настоями трав, а також знахарством, ворожінням і замовляннями; вірили, що є люди, які одним доторком руки до хворого зуба знімають біль (звідси «перестало боліти, як рукою зняло»); за цілителя зубів вважали святого Антонія: «Антонію, зубний цілителю, поможи мені!»; зуби в роті символізують рідню; коли присниться, що випав зуб, — це до втрати когось із родичів; зуби — символ обмови (звідси брати на зуби, іти по зубах — ставати об’єктом обмови, пліток). Дарованому коневі в зуби не дивляться (М. Номис); Добрі ті зуби, що кисіль жують (прислів’я); Адам з’їв кисличку, а в нас оскома на зубах (М. Номис);
2) зу́бик дити́ни — молочний зуб; здавна вважають, що як випаде, то дитина, за повір’ям, має закинути його на гору (на стріху) і проказати: «Мишко, мишко, на тобі мого зуба, а ти дай мені свого!» або «На тобі, мишко, костяний, а мені дай залізний!»; це сприятиме виростанню міцних зубів, — у миші зуби дуже міцні;
3) тільки зуб — назва народної пісні і танцю. Бандура горлиці бриньчала, Сопілка зуба затинала (І. Котляревський);
4) во́вчі зу́би — різновид великодньої писанки.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 255.