змо́вини = умо́вини — акт весільної обрядовості, коли після згоди молодої вийти заміж, до неї йшли батьки молодого та кілька його ро­дичів; молода цілувала всіх, її бать­ко підносив кожному гостеві на тарілці чарку горілки, а мати при­носила пару паляниць, махаючи ними над столом; доки всі пили й закусували, молода тим часом іш­ла на вечорниці, куди приходив і молодий; свати ж змовлялися про весілля, молилися і розходилися; такий самий акт відбувався й у хаті батьків молодого; знайомство з господарством молодого було зви­чаєм, у якому вбачається серйозне ставлення до утворення сім’ї: якщо молодий не мав свого господарства, то він не мав і права на створення родини; ідеальним судженим в уяв­ленні українців поставав передусім хазяїн, урівноважений, спокійний і непитущий, ідеальною судже­ною — чепурна, привітна, працьо­вита господиня; з моральних якос­тей найбільше цінувалася доброта; родинне щастя ототожнювалося із доброзичливими взаєминами між подружжям: «Не потрібен і клад, якщо в чоловіка з дружиною лад»; див. ще Тетя́нин день.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 249.