зло —
1) що-небудь погане, недобре; протилежне добро; споконвіку уособлювалося в лихих силах природи, в бісівстві, в недобрих людських учинках; на силах зла і добра, на їхньому протиборстві побудована усна народна творчість, зокрема й народна казка; зло в певному сенсі синонімізується в народній уяві з темрявою, тому злі сили називають ще темними; про злих людей народ говорить: «Не сміється вода з болота, лише болото з води», «Ворона за сім миль стерво чує»; також застерігає: «Коли всі злі, то й ти не ліпший». Хто сіяв зло, той пожинав скорботу (П. Куліш); Ну, брате, — кажуть, — як ти жив? Добро чи зло робив? (Л. Глібов);
2) нещастя, лихо, горе. Лети ж, моя доле, моя люта муко, Забери з собою всі лиха, всі зла (Т. Шевченко); 3) почуття роздратування, гніву, досади; злоба, злість, розлюченість; виливається, як правило, в злому слові («Кому на язиці гірко, той гірким плює»; тому застерігають: «Вода все сполоще, а злого слова ніколи»); фразеологізми: зло бере ́— хтось стає розлюченим, злим, сердитим; на зло — щоб завдати комусь неприємностей; як на зло — неначе навмисно.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 248.