зли́дні —
1) (також з великої літери) у дохристиянських віруваннях — домові карлики, маленькі уосібнені істоти, що живуть звичайно там, де й Домовик — під піччю або в запічку (посідають його місце, коли той розгніваний і не хоче берегти хати); доводять родину до зубожіння; де вже вони оселяться, там бідність і нещастя, тому кажуть: «Щастя дочасне, а злидні довічні», «Просилися злидні на три дні, та й вигнати не можна»; живуть нібито під піччю, куди не сягає промінь сонця; вигнати їх можна хіба що хитрощами (про це оповідається у народних казках, наприклад, у казці про бідняка і багача); Злидні пов’язані з Долею і Недолею; поводяться вони як істоти, незалежні від людини; в одній з народних легенд оповідається, як бідняк викликав свої злидні з-під печі, завіз їх у ліс і попросив, щоб вони допомогли йому дерево розколоти; крім нових нещасть, це нічого не дало; коли злидні взялися до роботи (розколоти дерево без сокири), знялася буря, дерево впало на віз, і його розтрощило, друге вбило коня; ледве чоловік вискочив із лісу живим; напосідливі злидні невідчепні й небезпечні; збереглися стародавні закляття: «Нехай (Най) його злидні поб’ють!», «Злидні б так побили!» або «Бодай вас злидні побили (посіли)»; у Лесі Українки в «Лісовій пісні»: «Злидні — малі, заморені істоти в лахмітті, з вічним гризьким голодом на обличчі»; у Т. Шевченка: «Бодай же вас, цокотухи, та злидні побили»;
2) у переносному розумінні — матеріальні нестатки, бідність; також те саме значення передають фразеологізми зли́дні годува́ти, загру́знути в зли́днях і зазначені вище прокляття.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 247.