здо́бич (зменшено-пестливе — здоби́ченька) — добуте, захоплене на полюванні, в бою, з надр землі тощо, а також те, що є предметом полювання, захоплення. Хоч мисливці й полювали, Але здобичі не ма­ли, Не траплялась їм вона — Дичина та звірина (Л. Первомайський); Козацькая здобиченька марно про­падає (пісня); Козацькая наша до­ля — Могилонька в чистім полі, Ко­зацькая здобиченька — У головках травиченька (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 242.