звіробі́й = бо́жде́ревок — трав’я­ниста рослина з густими багато­квітковими суцвіттями жовтого кольору; здавна використовується в народній медицині як лікуваль­ний засіб і в лікеро-горілчаному виробництві для виготовлення на-стійки; у народі рослину ще нази­вають плаку́н[-траво́ю], Іва́новим зі́ллям, Іва́новим цві́том, святоя́нським зі́ллям, бо́жою крі́вцею; рос­лину здавна називали ліками від дев’яноста дев’яти (ста) недуг; збирали на Івана Купала, вико­ристовували при чаклуванні; носили при собі корінь звіробою як оберіг; зверталися до рослини при замовляннях: «Плакун, плакун! Плакав ти довго і багато, а випла­кав мало. Нехай не котяться твої сльози у чистім полі, не розно­ситься твоє виття по синьому морі. Будь ти страхітливим злим бісом, напівбісом старим відьмам київ­ським. А не дадуть тобі покорища, втопи їх в сльозах; а як утечуть від твого позорища, замкни в ямі пе­кельній. Будь моє слово міцне і крепке. Вік віком!»; потім слід бу­ло почепити замовлений корінь на шию на червоній нитці й носити цілий рік; за легендами, плакун-трава виросла зі сліз Богородиці, що ридала під час хресних тортур Ісуса Христа; особливу магічну силу має синій звіробій (icon); його за­стосовували від злого чарівництва.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 241.