запро́сини —

1) прохання прийти куди-небудь, зробити щось або взяти участь у чомусь; давні тради­ції української гостинності перед­бачали різні родинні урочистості, куди запрошували родичів, сусідів, кумів, друзів-односельців; місцем таких спільних бенкетів була за­звичай світлиця з її хатнім престо­лом; крім того, виконувалося ці­лий ряд гуртових робіт, на які скликалися односельці, наприклад толока, будування хати тощо;

2) запро́сини на весі́лля — передве­сільний звичай, за яким після ви­готовлення вінків та гільця молода з дружками (або старшою друж­кою) йшла на село запрошувати на весілля; обходили все село; заходячи в хату, низько вклонялася аж у ноги кожному, передавала голові родини шишку і промовляла: «Просили тато й мама (батько-мати), і я прошу, [щоб були ласкаві] прийти [до нас] на весілля»; госпо­дарі давали молодій дарунки; після обходу села молода з дружками поверталася додому, де вже готу­вався посад.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 237.