за́крутка = за́вертка = за́кру­тень — заломлений і згорнений вуз­лом пучок стебел збіжжя, що сто­їть на корені; за народним по­вір’ям, робиться вона з лихим на­міром зашкодити тому, хто її зірве або з’їсть зерна із колосків, що бу­ли в закрутці; закручували (отже, наводили «порчу», «навроки») на людину й на худобу; залом закрут­ки робили звичайно на захід чи на північ, тобто «від сонця»; закрутки робили й поза нивою, наприклад із соломи з тією самою метою (скажімо, під час весілля, щоб не було молодим щастя); див. ще ву́зол.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 234.