загово́ри — стародавні дохристиянські молитви, щоб бог змилосердився над хворим; також давні прикази та страхання вищої сили; здійснювалися звичайно рано-вранці, ще до схід сонця, коли треба стояти лицем на схід, бо сонце на сході наймилостивіше; заговори здійснювали знахарі-відуни за допомогою зілля, трави, коріння, листу; настоями й ліками з них заговорювали кров, переляк, виганяли черву, хворобу з людини (або, навпаки, насилали на неї); у «Землі» О. Кобилянської йдеться про заговір проти нечистої сили: «Скидав з себе ремінь і кидав його вперед себе, чим загороджував… приступ усьому лиху».
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 231-232.