жо́втий — колір, що в україн­ському народному сприйманні асоціюється з небесним денним і нічним світилами, з багатим уро­жаєм хлібного лану; набув вели­чальної символіки, зокрема в ко­лядках маємо мотиви «жовтих стін», «биків жовторогих», «жовтих восків Богові на свічку»; жовті ве­ликодні яйця, жовті сап’янці, жов­ті хустки також ознака поваги до жовтого кольору (у І. Нечуя-Левицького — «висока молодиця в жовтім очіпку»); у піснях жовтий колір — символ журби: «Зеленая рутонька, жовтий цвіт, — Не піду за нелюба, піду в світ», символ безрідності: «Там сам я, там сам я. В темнім лісочку, в жовтім пісочку загину»; жовта барва символізує й старість як колір осені: «Огірки-жовтяки, старійтеся парубки» (про хлопців, яким давно пора жени­тися).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 225.