жлу́кто — видовбана зі стовбура дерева старовинна висока посудина, в якій золили (відбілювали) білизну, полотно; приспівують: «На жлукто спіткнулась, на корито впала, вийшла заміж за п’яницю, навіки пропала». Жінка приводить його [чорта] до жлукта та й каже: «Ставай раком у жлукто!» Чорт уліз у жлукто (казка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 223.