життя́ —

1) існування всього жи­вого; протилежне смерть; також період і спосіб існування кого-не-будь; вік; народ пов’язує життя з вічною течією («Життя минає, яквода в річці»), хоч розуміє, що для окремої особи воно миттєвість («Життя людське, як булька на во­ді»), тому закликає його цінувати («Починай життя, поки моло­дий»), застерігає від легковажного до нього ставлення («Життя про­жити — не поле перейти»), спону­кає проникнути в його філософію («Де є життя, там є й надія»); на­родна філософія життя, зрештою, зводиться до того, що прожив кра­ще не той, хто жив довше, а той, хто жив якісно відпущений Божим замислом час. Ніякий звук жит­тя не долітає В його в’язницю (І. Франко); Звання козаче, а жит­тя собаче (М. Номис); Життя лю­бить того, хто з ним бореться, а нищить того, хто йому піддається (приказка); Яке життя, така й смерть (М. Номис,); Опізнився, не­бораче, — Одказав земляк йому [Конику]. — Хто кохав життя ле­даче, Непереливки тому (Л. Глібов); Де мир і совіт, там життя, як маків цвіт (приповідка); у спо­лученні: життя́-буття́ — в ужит­ковому мовленні — спосіб існу­вання кого-небудь;

2) потойбі́чне життя́ див. потойбі́чний світ.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 221-222.