діду́х = дід —

1) солома або сіно, що стелять у хатах під Різдво Христове;

2) ритуальний сніп (свя­то́чний дід) жита або пшениці, який ставлять у Святвечір на поку­ті під образами; робили його іноді у вигляді пишного вінка, ув’язано­го з кільканадцяти пучків соломи з конусоподібною верхівкою з без­лічі колосся; після Водохреща йо­го змочували, зерно з нього вико­ристовували з охоронною метою, зокрема в похоронних обрядах; у Карпатській Україні цей сніп звав­ся корочуном, у деяких інших міс­цях — колядою, колядником; див. ще Спа́сова борода́. Йшла рокова, церемоніальна вечеря з примівками і обрядами по старому звичаю, з дідухом і кутею (І. Франко);

3) пробка (чіп) із соломи;

4) гніт, просякну­тий залишками від перечищення воску;

5) сніп очерету або соломи, який використовували для загоро­ди або обшивки стінок куреня, стін хати тощо.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 188.